(V. Pańkov, Summer-Autumn 2013)
ПРИКМЕ́ТИ
...Я ки́нутий був вами на коліна,
І, все́-таки, чомусь не до кінця –
Тримає та неви́димая сила,
«Спричиня́є він става́ти» на ім’я...
Я б назвав Твої́ прикме́ти імена́ми,
Та зараз, відчуваю, ще не час,
Звели́чу я їх но́вими словами,
Коли дітьми́ назвеш Ти вільно нас...
У світі обмежень справжніх почуттів,
В пітьмі застере́жень численності слів,
Обманом, брехнею людина овита,
Безодня бажань в ній ними відкрита...
Життя все це – екзамен, один великий тест,
У гамі хворих ма́рень яки́м твій бу́де жест?
Не знаю я, де й хто́ ти, й кому себе ти ніс –
Та змий ти ті гидо́ти героя всіх кулі́с!..
Усе не так просто. Все значно простіше;
Ча́сом тиша звучить над все голосніше...
Й глиби́ни глибин ось ка́нули в прірву,
Пізнаю́ вже сьогодні нескінченності міру;
Відчуваю непоча́ток, відчуваю некіне́ць:
Значення слів цих цього взірець...
Смія́тись в обличчя лихи́м бажанням і му́кам,
Покорити вели́ччя, пода́ти всім ру́кам.
До крові, до сліз, упавши, все ж жити!
Й підня́тись, уста́ти, біль задуши́ти!
І в безодні вагань, су́мніву, ли́ха,
Над усе ти повста́нь й любов Його ти́ха
У те́бе ввійде́, тебе приголу́бить,
Ні за́ що на світі вона не відсту́пить!..
...І в русі незгаси́мому пір ро́ку,
Тобою я й слова́ми одягну́сь,
І в тиші щастя-радості пото́ку
Губа́ми тво́їх сліз я доторкну́сь...
І далі ко́смос розріза́тимуть коме́ти,
Й відносним залиша́тиметься час,
Й ту му́зику роди́муть плане́ти,
Її ехо увірве́ться у всіх нас...
Хай ранок надає́ нам свіжі сили,
А вечір хай дару́є теплий сон,
І но́чі хай міня́ються у дни́ни,
Й любо́в нехай візьме́ усіх в полон...
Прикме́ти Тво́ї ме́не зодяга́ють,
Це зо́всім-зо́всім-зо́всім не міра́ж,
Прикме́ти Тво́ї ме́не осяга́ють,
Я випива́ю нескінченності купа́ж...
...Сяга́ючи ось зараз апоге́ю,
В недоскона́лості підкорюю зені́т,
І, будучи на відстані з Земле́ю,
Я посилаю всім все́світам Приві́т!..