(V. Pańkov, Summer-Autumn 2013)
ДІ́ВЧИНКА
Ді́вчинка моя́, неначе зо́рі,
Неба зодягну́ли пелину́,
Й відбивається їх образ ось на мо́рі,
Й очей її торкається до сну́...
Ді́вчинка моя́, мов сонця по́дих,
Так безмежно тепла і проста,
В снах мої́х тих солодковершкових,
Й поза ними вона за́вжди є й була...
Ді́вчинка моя́, як запах квітів,
Свіжа, вільна, чиста і п’янка́,
Серед шуму темно-сірого на світі,
Мило так звучить її ім’я...
Ді́вчинка моя́... Вона вража́є.
Ні, вона, здається, поглина́є...
Па́лений кашта́н її волосся –
Там очима потопа́ти довелося...
Ді́вчинка моя́, мов білі но́чі,
Так ла́гідні, глибокі в неї о́чі;
Ті субте́льності лиш їй є притаманні,
Всі зустрічі із нею, мов останні...
Ді́вчинка моя́ мене вбиває,
І в той же час вона не полиша́є,
Ма́нить за собою, проника́є,
Й до нестя́ми так водно́час оживля́є...
Ді́вчинка моя́, як тінь гаря́чим літом,
Мов за́пах молока, пря́женого цвітом;
Вона, немов вершки́, сухо́ї запах кави,
Її мої стежки́, кипля́ть гаря́чі ла́ви...
Ді́вчинка моя́ – сума всіх світа́нків,
Вона така п’янка́, мов пря́нощі всіх ра́нків;
Голос – оксамит, пахне караме́ллю,
Ча́сом мов імби́р – такою парале́ллю...
Ді́вчинка моя́, вона сміли́ва,
Вона завжди́ усмі́хнена й дбайли́ва,
Пра́вду вона та́кож полюби́ла,
Як же неймовірно вона ми́ла...
Ді́вчинка моя́, мов но́ти щастя,
Життєра́дісна така, їй вдасться,
Бо́лі ди́вні мо́ї припинити,
Мене́ всього́ собо́ю затопити...
Ді́вчинка моя́, неха́й лиш зачека́є,
Бо те, що хо́чу да́ти, на світі не бува́є;
Вірю, що чужі їй обман і приміти́вність,
Зна́ю, що горя́ть в ній чистота́ і пи́льність...
Ді́вчинка моя́ буде́ ново́ю,
Вона буде́ прося́кнута весно́ю;
Так мило ще незрі́ла за́раз тут вона́,
Ніколи так не млі́ла моя уся душа...
Ді́вчинка моя́, немов невча́сна,
Лагідно-терпка і я́сна;
Так би не́бо їй під но́ги постели́ти,
Всією незбагне́нністю накрити...
Ді́вчинка моя́, мов-наче казка...